Україна я – зболена мати –
Довелося мені страждати.
Я багато зазнала зла,
Але мститися не могла.
Помсти лютої не хотіла,
Бо завжди й ворогів любила.
Відганяла від себе зло -
Хочу я, щоб добро цвіло.
Діти, любі, рідні діти,
Як я можу та й не сивіти,
Коли вкралася зрада між вами,
Ходить селами і містами?!
Діти, любі, рідні діти,
Вас благаю колін не хилити
Перед підлістю, перед людьми,
Що слугують гріху і пітьмі.
Діти, любі, за вас вболіваю
І на Правду благословляю.
Йдіть до неї, дочко і сину, –
Втіште маму свою – Україну.
На мою материнську долю
Впало дуже багато болю.
Зневажали мене власні діти,
Та прощала, щоб далі жити.
Не боялась ні праці, ні мук
Від чужих і від рідних рук.
І, як мати, як справжня мати,
Йшла до Бога правди шукати.
Я благаю: облиште зраду,
Вибирайте не лжу, а Правду.
Проганяйте Варавву геть,
Бо за ним іде люта смерть.
Хай відійдуть від вас злочинці,
Хай покаються злодії й вбивці,
Бо як прийде їхня пора –
Не побачить ніхто добра.
Діти, любі, рідні діти,
Як я можу та й не сивіти,
Коли вкралася зрада між вами,
Ходить селами і містами?!
Діти, любі, рідні діти,
Вас благаю колін не хилити
Перед підлістю, перед людьми,
Що слугують гріху і пітьмі.
Діти, любі, за вас вболіваю
І на Правду благословляю.
Йдіть до неї, дочко і сину, –
Втіште маму свою – Україну.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
День Победы! - Сергей Сгибнев До слез тронули меня слова письма моего брата во Христе:
- У меня лично прабабушка и прадедушка не успели выехать из Золотоноши. Где-то там, в гетто Золотоноши они и погибли. А мой дед, Лев, погиб в конце войны, освобождая Венгрию. Сохранилась лишь одна фротка, где он с моей мамой Розалией Львовной. А как было нелегко поднимать детей после войны и сохранить их во время войны нашим бабушкам.
Ведь если бы не этот "тихий" подвиг наших бабушек то не было бы и
современного Израиля, как "национального государства" для всех евреев!
И вряд ли был бы современный народ израиль.
-
"... если бы не этот "тихий" подвиг наших бабушек..." - АМИНЬ! Братья и сестры! АМИНЬ!
Как мало понимается, как обесценен сегодня вот этот "тихий подвиг"!!!
Грохочут барабаны, ревут электро гитары и синтезаторы... - это "мы служим Богу..."?!?!? А наши бабушки, вот так - тихо и незаметно - ПОСТОМ И МОЛИТВОЙ - отвоевали у сатаны души наших дедов, отцов, да и наши души...
С Победой вас всех! С Великой Победой Христа!
